У 1995 році Христина Богданівна Кравець заснувала приватне підприємство
„Радіоорганізацію „Львівська жінка”, відкривши згодом кілька філіалів у
різних містах. Наразі філіали функціонують у Ковелі та Нововолинську,
надаючи населенню послуги кабельного телебачення. Зокрема, мережа у
Нововолинську більш як за десять років стала для споживачів звичною і
нарікань не викликала. До появи ТТІ. Але про це дещо пізніше. Майже
10 років (і донедавна) директором „ЛЖ” був Ігор Володимирович Іщук.
Його призначила сама Христина Кравець за рекомендацією бухгалтера
Нововолинської філії Жанни Кравчені. Ігор Іщук працював і перший час не
викликав незадоволення вищого керівництва. У 2006 році Христина
Кравець дізнається про те, що хвора на рак. Три роки пішли на
протистояння хворобі, однак у травні 2008 року засновниця підприємства
помирає. Увесь цей час аж до смерті її підтримував і намагався
врятувати чоловік Желізко Ігор Миколайович. Цілком закономірно, що
справами підприємства подружжя вже не могло так активно опікуватися, як
до хвороби дружини. Тим більше, що Ігор Миколайович є засновник і
керівник ще кількох підприємств, аналогічних „ЛЖ”, що надають послуги
кабельного телебачення в кількох містах Львівщини. Після смерті
Христини Кравець керівництво ПП РО „ЛЖ” перейшло до Ігоря Желізка.
Проведений у 2008 році у Нововолинську аудит показав, що директор
філіалу Ігор Іщук має недостачу майна більш як на 270 тисяч гривень.
Ігор Желізко пробачив це своєму підлеглому. Останній лишився на посаді. Вибачте за велику преамбулу. Тепер ближче до головних подій. 14
вересня 2009 року гине в автокатастрофі бухгалтер НФ ПП РО „ЛЖ” Жанна
Кравченя. Ігор Іщук чомусь не спішив про це повідомити вище
керівництво. Генеральний директор Тарас Вовк дізнався про це випадково,
телефонуючи до Ігоря Іщука з приводу поїздки до Нацради. І тут директор
філії змушений пояснити, чому зриває поїздку. Таким чином, працівники
львівського офісу й сам Ігор Желізко потрапляють на похорони. Мешканці
містечка, котрі від заснування кабельного телебачення знають Ігоря
Желізка, підійшли до нього із запитанням, чому він змінив назву, буцім,
по квартирах ходять інспектори його ж філіалу і кажуть, що „Львівської
жінки” вже не буде, а буде „ТТІ”... Уявіть собі реакцію засновника! І почав розкручуватися клубочок. Ігор
Іщук твердив, що то все плітки. Тим часом з філіалу з незрозумілих
причин вже звільнилося декілька працівників і пішли на „ТТІ”. Директор
намагався довести, що обов”язки виконує і хвилюватися немає причини, і
т.д. Тут звільняється з роботи новий бухгалтер, найнятий директором в
авральному порядку. І йде на „ТТІ”. Засновник переселяється зі Львова до Нововолинська, щоб розібратися у ситуації на місці. По
місту йде грандіозна рекламна кампанія нового підприємства „ТТІ”.
Основна фішка: підтримай своє, нововолинське! То нічого. Конкуренції на
ринку не уникнути. Але чому це „Львівська жінка” вже не своя ? Може, це
неминуча доля всіх, хто свого часу прийшов до зони пріоритетного
розвитку підприємництва? І пріоритет стосується лише своїх? Студія
„ЛЖ” висвітлює муніципальну діяльність, як того хоче мерія.
Підприємство сплачує кругленькі податки до місцевого бюджету. І дає
роботу (всі працевлаштовані офіційно!) 17-ти нововолинянам. А
інспектори „ТТІ” ходять і ходять по квартирах, продовжуючи ту ж пісню:
переукладайте договори, бо тепер вже буде „ТТІ”. Люди інспекторам
вірять, підписують нові папери, бо то ж ті самі дівчата, що були
інспекторами в „Львівській жінці”! Але конкурент якось неоднаково
брехав усім людям. Були теми: „Ми вас краще обслужимо...”, „Ми дочірнє
підприємство...”, „То те ж саме, що і „Львівська жінка”. Споживач
був далекий від суті. Але траплялися випадки, коли інспекторів
запитували: „Якщо ви – нове підприємство, то покажіть на сходовій
клітині свої кабелі та розподільчі коробки”. Однак таких було небагато,
і список споживачів „ТТІ” у лічені дні сягнув тисячі. Навіть міський
голова переуклав договір, не розірвавши зі „Львівською жінкою”. Власне,
офіційно розірвали угоду лише з півсотні споживачів. Решта пішли на
поводу у „ТТІ”. А сам конкурент свій сигнал пустив... нашими мережами!
А де не так, то почав нищити наші кабелі. Люди пішли масово скаржитися
до абонентського відділу. А він закритий! Інспектори де? Вгадайте з
першого разу. Отож. І дружина Ігоря Іщука, що була заступником його у
„ЛЖ”, теж... Двері абонвідділу „ЛЖ” зачинені. У слухавці телефону
нема гудка. Таким застала абонентський відділ новопризначений інспектор
Наталія Коширець. Телефон поремонтували. Поріз виявився у сусідньому
приміщенні. І як сказав монтер телекому, пошкодження -- умисне
однозначно. А те сусіднє приміщення, з євроремонтом за кошти „ЛЖ”, ще
недавно було цим самим абонентським відділом. Однак директор Ігор Іщук
(він ще й ПП!), забрав його під свій магазин „Вікна.Двері”, а
абонентську службу перевів у комірчину, яку сам донедавна орендував.
Вулична вивіска „Кабельне телебачення” була знята і стояла за шафою. Новий
інспектор щодня фіксувала до сотні дзвінків і стільки ж візитів
абонентів. Ніхто не йшов з добром, всі з обуренням: „Що то собі думає
Львівська жінка”? Кращі канали пропали, зображення жахливе, з серпня чи
початку вересня ніхто не отримує якісну послугу...” „Поверніть абонентську плату за вересень!”, „Поверніть канали” і т.д. „Бо ми підемо до „ТТІ”, он вони...” У
цей гарячий сезон розгрібання наслідків діяльності Ігоря Іщука і його
команди я і приступила до виконання обов”язків, бо засновник уже бачив
усю жахливу картину і відсторонив Ігоря Іщука від виконання обов”язків
наказав передати майно та справи. Іщук, зрозуміло, відмовився. Паралельно
вже проводився аудит в „ЛЖ”. На цей раз нестача майна сягнула вже
півмільйона. Зокрема, в повітрі розчинилося 40 км кабелів!!!!!!!!!!!! Конкурент паралельно нищить майно „ЛЖ”, ріже магістральні і будинкові кабелі, ламає обладнання, розподільчі коробки. Керівництво
„ЛЖ” не сидить склавши руки. Ми пишемо до органів. Ми ремонтуємо
пошкодження, але „ТТІ” наразі шкодить швидше, ніж ми відновлюємо.
Уявіть обурення населення! У людей забрали найдешевше, найдоступніше і
найцікавіше, як не крути, дозвілля. Яка ж бо погана та „Львівська
жінка”! А „ТТІ” – тут як тут: „Ми кращі!”. Маємо цілу колекцію скарг. Надіслали прокурору. Сподіваємося, читає. Висновки аудиту дають підставу судитися з Ігорем Іщуком. Будемо судитися і з „ТТІ”. Але ці процедури розгортаються повільно. А місто гуде! Далі.
У першу п”ятницю жовтня покинув робоче місце разом із обладнанням
студії оператор монтажу, котрий виготовляв відеоролики рекламних
оголошень та приватних вітань. З понеділка з”явився ще один біль на
нашу голову. Пішли до офісу обурені люди, у яких взяли замовлення і
гроші, а роботу не виконали. Попутно з”ясувалося, що гроші за цю
послугу, по 200-400 грн. на день, йшли поза касою. Ігор Іщук про це
знав і не тільки знав... І де ж тепер опинився хуліган-оператор?
Правильно!!! У „ТТІ”! Пардон! Головне питання оминаю: а де ж сам Ігор Іщук? Ну, це вже і не цікаво. Ага, там же, в „ТТІ”. Між
цими описаними подіями відбуваються й інші. Натрапивши якось на вулиці
на самого засновника, котрий з новими майстрами монтував кабель, Ігор
Іщук кинувся до свого ще чинного на той момент керівника, відбираючи у
нього драбину і махаючи кулаками. По це теж знає міліція. Дивним чином у Ігоря Желізка тричі спущені колеса в авто. Чому? Гума надрізана біля „сосків”! Випадковість? Дивним
чином знову порізаний телефонний дріт до апарату в нашому абонвідділі.
На цей раз монтер „Укртелекому” пише мені заяву про умисні пошкодження.
Вдруге дріт порізали за вікном коридору. Наше підприємство,
звичайно, почало набирати новий штат, бо від старого зосталися лише
журналісти. Кількох претендентів на вакансії залякали погрозами люди з
„ТТІ”. Бухгалтера нема досі! Технічний персонал увесь новий. А ті,
хто здобули досвід у „ЛЖ”, тепер працюють у „ТТІ”. Минулого тижня я
намагалася розібратися у бухгалтерії, відкриваючи програму 1С. Яким же
було здивування моє та всіх присутніх, коли ми на моніторі свого ПК
побачили бухгалтерію „ТТІ”. Отже, покійний бухгалтер вела бухгалтерію
зловмисників! Ось штатний розклад: наші колишні працівники. Ось акти. А
ось і рух фінансів. Ріденько, скажу я вам. Найсмішніше те, що на день
смерті Жанни Кравчені по бухгалтерії „ТТІ” числиться лише комп”ютерний
стіл, кілька стільців. А з технічного: бандажна стрічка і затискачі. То
де ж кабелі ваші, шановні? Як то може бути кабельна мережа без кабелів?
Жодного метра! Однак „ТТІ” вийшли на місто з претензією на свою
самодостатність. (Зате 40 км кабелю, що пройшли за накладними „ЛЖ”,
наче у повітрі розчинилися.) І не менш важливе: „ТТІ” транслює своїм
абонентам 60 каналів ще з вересня, а от по бухгалтерії немає
матеріалів, які б свідчили про факт проплати хоча б по одним авторським
правам . Стосовно дозволів ще: „ТТІ” вже транслює свої студійні відеоматеріали. А дозвіл на студію?.. До нашого офісу частенько дзвонять постачальники, запитуючи Ігоря Іщука, як директора „ТТІ”!!!! А
днями представник „Торсату” в телефонній розмові запитав напряму, чого
це йому нещодавно Ігор Іщук сказав, що „Львівської жінки” не буде. Ось такий „підривник”-самоучка. Усі
ці події мають ще й інший підтекст. Пересічний споживач пальцем без
всяких церемоній вказує на мера, пояснюючи, що такий „безпрєдєл” не
може чинитися без благословення батька міста. Так чи ні, стверджувати
не маю права. Однак забагато інформації про те, що нововолинський
підприємець, такий собі Ярема, один із засновників „ТТІ”, користується
неформальною підтримкою мера. Нема диму без вогню. Але про це більше
знають мешканці міста. У п'ятницю телефон так само розривався від
дзвінків абонентів. Цілу гілку мережі по вулиці Гагаріна вивели із
ладу. І якраз у той день, коли всі наші технічні працівники поїхали до
Львова разом із засновником на навчання: здобути навички монтажу
оптико-волоконної мережі. (У суботу ми викликали з цієї причини
міліцію.) До речі, за документами „ЛЖ”, останній рік директор І.Іщук
витрачав шалені гроші на отримання інтелектуальних послуг щодо
створення оптиковолоконної мережі. Однак ніде нема хоча б якихось
слідів цих послуг у вигляді проекту чи аналітичного висновку. Не
треба бути вельми дотепним, щоб всі фігури й дії цього рейдерства
отримали свої імена та визначення. Можна багато говорити про моральну
сторону справи. Але у бізнесі на першому місці дещо інші визначення і
категорії. Ігор Іщук благополучно передає свій досвід вже „ТТІ”,
забувши дріб”язково повернути керованому ним раніше філіалу скреч-карти
на обслуговування телефону та машини, карточки доступу до кількох
каналів кабельного телебачення, ключі від решти орендованих нами
приміщень, талони техогляду та безліч одиниць оргтехніки, якою можна
було б забезпечити не один офіс. Де то воно все? „Львівська жінка”
свого часу прийшла до Нововолинська, вірячи обіцянкам влади, що зона
пріоритетного розвитку підприємництва – то не порожній звук. Що то
запорука безпеки і розвитку. А виявилося, що навпаки. Це зона
мародерства і рейдерства, дрібного шахрайства і далеко не дрібного
злодійства, лицемірства і економічного хамства. Від такого
процвітаючого й цивілізованого, на перший погляд, шахтарського міста
повіяло далеко не цивілізованим й варварським духом. Посягнуто не лише
на нашу репутацію і майно, а й на довіру тисяч споживачів, котрих увели
в оману. А попереду вибори. І не одні. Й арифметика, смію думати, куди
простіша, ніж може здатися спочатку. Хтось готує собі інформаційне
джерело? Які методи підготовки, таке і джерело буде. А хтось інший має дати всьому цьому належну оцінку. Бо я сторона зацікавлена. З повагою й надією на розуміння,
