Красти не можна думати

Або

Де б кому поставити, а затим - і всі крапки над „і”...

Написано у жанрі сну серед білого дня

25 грудня 2009 року відбулася чергова сесія міської ради. Засідання пройшло доволі продуктивно, адже розглянуто було 26 питань і винесено стільки ж рішень.

Декілька пунктів порядку денного опукло вирізнялися на загальному фоні одностайності стосовно прийняття рішень щодо них. Ці питання потребують окремого акценту, отож їм і буде приділено увагу в окремих матеріалах під моїм авторством.

Одне ж питання не потрапило навіть до „причепу” „Різне” у порядку денному сесії (бо, може, правильніше „Грізне”?). Про що ж ідеться?

Про те, що депутати знехтували бажанням членів громади виголосити свої заяви. Не захотіли слухати Анатолія Бідзюру, котрий прийшов висловитися про тотальну цензуру місцевих ЗМІ щодо його матеріалів, що є прямим виявом несвободи слова.

І про те, що депутати відмовили у слові мені, директору філії підприємства „Львівська жінка”, та навіть не поцікавилися, про що ж я хотіла казати. Мене це не принизило. І не здивувало. Не вперше ж бо не захотіли слухати.

Не захотіли слухати депутати, то слухатиме (читатиме) місто. І тепер на всю громаду, а не на найбільш свідомих її представників (у стані довгочасної втрати свідомості), я перекладаю відповідальність вислухати мене і почути.

Смію ще деякими деталями урізноманітнити свою оповідь.

У ході сесії Анатолій Бідзюра, котрому, повторююсь, слова не дали і обіцяли вивести „попід білі руки”, кілька разів мовчки виносив посеред сесійної зали плаката „Красти не можна!” Не міг сказати уголос про цензуру (через ту ж цензуру), то мусив вдатися до лозунгів. Хтось робив вигляд, що впритул не бачить Бідзюру з плакатом (а його важко не побачити, Бідзюру тобто, бо ж дядько він нівроку!) Короткозорість - хвороба, але ж можна окуляри на поміч взяти або внутрішній зір підключити (його ж бо ніхто не контролює і цензура не дістане!).

Одна із депутаток на „передовій”, тобто за першим столом, спровадила Бідзюру словами: „Відійдіть. Ви мені заважаєте думати.” Ну, це вже просто фарс! Я не засміялася вголос хіба що із самоповаги, бо це ж таки сесія,  і я таки представник ЗМІ, а не глядач вистави у жанрі трагікомедії. Тільки й зітхнулося мені скрушно в душі: та хто ж може заважати думати, якщо людина того хоче? Чи вже й усередині декого з нас сидить цензор, котрий підмінив роздвоєне сумління, бодай одна його частина часами не заблукала у вірному (читай свідомому) напрямку?

Ходіння по муках в інтерпретації вільнодумця Бідзюри було сприйнято міським головою правильно. Мене б здивувало, якби Віктор Сапожніков захотів вислухати опозиціонера про те, що „не можна красти”, у кого „не можна красти”, якими способами „не можна красти”... Мер почав висловлюватися на предмет причин того, чому все це відбувається, яка мета у небажаних гостей.

До небажаних гостей відношу і себе. Бо міський голова був стурбований кількістю відеокамер. Якщо бути конкретною, то дві камери, до яких звикла сесійна зала, Сапожнікова не напружували. Напружувала моя: маленька, більш аматорська ніж професійна. Не напружуйтесь! Це ж не та камера! Що в ній загрозливого? І що таке, на вашу думку, відбувається, що ви так упевнено, як ясновидець, запевнили сесійну залу у своєму розумінні ситуації? То варто було б привселюдно й пояснити свою думку, аби присутні не губилися у здогадках.  Хай би всі (за винятком 2-3 сміливців) почули й підтримали (а таки підтримали б)... А то ви сказали „А” і не сказали „Бе”. Непослідовно якось.

Я ж людина послідовна і поясню, що робила я на сесії зі своєю камерою. Натякаю: а що роблять із камерою працівники телебачення на будь-яких заходах взагалі? Правильно! Знімають! Я ж не з віником чи кувалдою прийшла, не з монтировкою чи граблями. З камерою, бо я тележурналіст! Логічно? Так. А скільки камер може бути на одного мера, на одну сесію та депкорпус – ніде квотою не прописано.

Нарешті – про головне. Що ж я такого сакраментального хотіла повідати у вузькому колі депутатів? (Не можу втриматися від пояснення значення вузький: вузький у самому прямому й фізично відчутному сенсі – й не протиснутися! дзуськи! Навіть сміливці-депутати, які й не проти були послухати мою мову, цю тісняву поки що не осилили. А вони ж чоловіки, що ж мені, жінці, тоді?..)

А хотіла я розповісти про дивовижні перевтілення, до яких вдаються троє депутатів, і про те, що перевтілення завдали суттєвої шкоди очолюваному мною підприємству. Обранці громади, крім цього статусу, мають ще й посадовий та професійний. Саме вони й надщербили досконалої форми мармуровий постамент власної неосудності. Три факти яскраво ілюструють вияв некомпетентності, непрофесіоналізму й правової неграмотності.

Факт перший. Головний інженер ВУКГ Микола Колбасюк самочинно зняв з опор освітлення по проспекту Перемоги хомути (кріплення для кабелю), змонтоване працівниками „Львівської жінки” в першій декаді жовтня цього року.  По кількох днях після цього акту „самоствердження” посадовця я зустріла його на сесії міської ради, де він чемно мені повідав, що нашому підприємству доведеться заплатити за використання робітників та автовишки ВУКГ, які були задіяні під час знімання кріплення з опор. От чи просили ми це робити? Щось таки переплутав головний інженер, таких доручень ми йому не давали.

Я теж людина чемна. Не стала емоційно реагувати на цю інформацію. Однак ледь не вигукнула: За крадіжку вашими руками нашого майна підприємство ще й заплатити повинне? У понеділок 12 жовтня 2009 року на опорах освітлення  вже не було кріплень, і головний інженер уголос признається, що то з його вказівки кріплення й знято, а я маю платити? Хіба що за віртуозність та вправність, за унікальне в своїй зухвалості явище? Але ж цього ж видовища ми не замовляли! Те, що „Львівська жінка” замовляла, закріплено в договорі між нашим підприємством та ВУКГ щодо використання міських опор освітлення. Користуватися можна за 1000 грн. на рік.

Однак зараз ВУКГ виставляє претензії, буцім ми маємо сплатити йому 5 тисяч (по якому договору?) і що в наступному році взагалі збирається відмовити нам в оренді. Отож, шановна громадо, а саме та частина, яка користується послугами нашого кабельного телебачення, майте на увазі, що ВУКГ не цікавить, що своїми заборонами воно може позбавити вас телебачення і що, взагалі-то, ці опори належать міській громаді, а не особисто ВУКГ. Тому я раджу цій структурі запитати думку мешканців міста, перш ніж виголошувати подібні ультиматуми.

І не можу втриматися, щоб не запитати: це всім без винятку не можна користуватися опорами освітлення чи тільки цій триклятущій „Львівській жінці”?

Насамкінець, по першому факту щодо депутата Колбасюка: писати нам заяву до міліції про викрадення кріплень чи зачекати?..

Факт другий. Упродовж 2009 року (до мого призначення) Житлово-комунальне підприємство №2 виконало для „Львівської жінки” підготовку конструкцій даху для експлуатації кабельної мережі. Непогано. Одне погано. Чому, власне, і хочу потурбувати своїм запитанням депутатку й директора ЖКП №2 в одній особі Варвус К.А.: де нам шукати ці конструкції? Акти виконаних робіт є, калькуляція є, банківські проплати є, а конструкцій нема. Тобто, може, вони і є, але ж чи то Варвус, чи то колишній директор нашої філії Іщук недбало поставилися до оформлення документу, який би в повному варіанті послугував би нам нині дороговказом у даремних пошуках місцезнаходження тих конструкцій вартістю 3900 грн. І я дуже сподіваюся, що реальні гроші „Львівська жінка” перерахувала не за віртуальні конструкції. Отож було б незайвим відновити „невідому величину” у цьому математичному рівнянні й водночас почути вибачення за свою професійну недбалість.

Факт третій, найсвіжіший. Прокурор міста, радник юстиції Сліпчук О. (і за дивним збігом – теж депутат) щойно надіслав мені припис про усунення порушення мною Закону „Про систему оподаткування”. По-перше, протест внесено мені, особі, яка не уповноважена усувати будь-які податкові правопорушення, бо я ж керую філією, котра підпорядковується юридичній особі ПП РО „Львівська жінка”. По-друге, не дотримано вимог щодо процедури внесення протесту (детально можу пояснити, про що йдеться, всім, кого це цікавить на аматорському рівні, бо професіонали відразу побачать процедурні вади). По-третє, прокурор чомусь переплутав себе з податківцем, бо жоден чинний Закон не уповноважує органи прокуратури здійснювати перевірку щодо своєчасності та повноти сплати податку ПДВ, про який іде мова у приписові.

Я дуже переймаюсь у такому разі професійною репутацією прокуратури...

Отож, панове, підіб”ємо підсумки і припинимо створювати для громадської думки монстра, яким дуже хтось хоче виставити „Львівську жінку”. Я навмисне три факти про трьох депутатів тенденційно привела до одного знаменника. На жодного з депутатів я зла не тримаю. Більше того, я переконана, що то все прикра випадковість і збіг обставин, бо кому ж то треба шукати проблем на свою голову через якусь там „Львівську жінку”. Можливо, хтось трьом депутатам жартома порадив так неграмотно поводитися у правовому полі, а вони сприйняли серйозно? Можливо, це -  „польові” навчання посадовців  з метою виховання пильності у громади та у підприємців, котрі працюють у зоні пріоритетного розвитку? А можливо, це всім нам приснилося і ніхто не робить „наїздів” на „Львівську жінку”? І можливо, добре, що на сесії мені не дали слова, бо хто ж розповідає привселюдно про свої сновидіння (ще, чого доброго, забобонною мене вважатимуть)?

Сон... все - сон! Усі сплять. Сплять депутати. Спить громада. Сплять гідність і сумління.

Але хтось же має і не спати? Хтось же має пильнувати, щоб, борони Боже, не прокинувся бодай один і не жахнувся від прозріння: КРАСТИ НЕ МОЖНА!!! А те, що там ходить один „лунатик” з плакатом, не лякає того, хто не спить: носить собі сновида три слова – хай носить – все одно всі сплять і не бачать.

P.S. З трьох разів відгадайте, а хто ж то не спить, „охороняючи” наш сон? Я знаю, але Вам не скажу. Бо ви ще не готові признатися собі в цьому. Однак ви вже готові правильно поставити розділові знаки у заголовку вгорі: КРАСТИ НЕ МОЖНА ДУМАТИ!

Бажаю грамотної пунктуації і здорового глузду у новому році, який таки настане для всі нас із виборами Президента і міського голови.

Написала Ірина Кримська-Лузанчук

А може, і не Ірина Кримська-Лузанчук                            26 грудня 2009 року