Увага на дорогах!

Або

Три винятки із правил

Я ніколи не забуду того вік-енду. Відпочинок, на який розраховуєш у природному середовищі, як би не хотілося, не можна винести поза середовище людське. Через останнє відпочинок став новим досвідом, обтяженим підтвердженнями недосконалості, м`яко кажучи, природи людської.

А ти, коте рудий, не ходи на люди...

Виняток (з тенденцією до правила) перший

Водій знає, що не можна переїжджати суцільну смугу? Знає, але переїжджає. Водій знає всі правила „гласні” і... „негласні”, щоб застосовувати ці знання ситуативно. Казав колись мій інструктор автошколи: „Подвійна мораль суспільства і держави дуже яскраво проявляється на стосунках учасників дорожнього руху... ” Не лише мій інструктор такого висновку дійшов. І в тому є рація і попередження. Що ж ми, такі досвідчені і втаємничені, на своїх автівках все далі рухаємося від людяності?

А от що робити мимовільним чотириногим свідкам подвійної моралі невігласів, що створені Богом за його ж подобою? Чи відірвавши дві кінцівки від тверді земної, людина до Бога ближчою не стала й втратила дорогоцінний зв`язок з братами своїми меншими?

І от зустрічається безпорадний котик віч-на-віч із творінням, вищим від нього на ті самі дві кінцівки і пучку розуму. І зустріч ця, вже як правило, стає фатальною.

От і в загиблого на наших очах рудька шансу вижити не було. Автівка на зустрічній смузі і не думала гальмувати. Бо думати, замислюватися над такими речами має її господар. Чи він не бачив кота? Бачив. Не пригальмував. Збив і подався далі.

Ми вискочили з машини і кинулися на зустрічну смугу, махаючи руками, щоб решта автівок, які шалено мчали, лишили рудому котові шанс на життя. Бачачи на дорозі людей, машини починали їхати повільніше і обминали ДТП, зведення про яке не дійде до жодного вуха... Кіт же не людина.

А уявімо собі, що разом зі статистикою людських травм і смертей, у ЗМІ звучала б і цифра щоденних чотириногих жертв? Чому ні, смію обуритися? Чи не нам дані ці істоти у відповідальність? Чи не набула б людяність більш відповідного значення цього слова, якби ми озиралися на тварин, котрі живуть поруч і це „поруч” стає все не безпечнішим для них?

Чому я акцентую увагу на нещасному котикові і ще більш нещасному водієві-вбивці? Бо ми кинулися рятувати котика, однак агонія вже забирала його. Бо чоловікові не звикати рятувати мурчиків, котрі стали жертвами людської байдужості та жорстокості. Він має три власні притулки для покалічених або зраджених людиною чотириногих. Усі його підзахисні, назвемо так тваринок, виживають! Він сподівався, що і цього малого врятує...

Однак непорятований рудий кіт помер, перенесений нами на узбіччя, а непорятований представник людської раси... нехай буде здоровий... Ми ж рушили далі запланованим маршрутом, пригнічені, приголомшені.

Мій чоловік завжди пригальмовує машину, коли бачить тваринку на дорозі, і сигналить, доки не переконається, що брат менший у безпеці. Сигналить, аби у тварини підсилювався інстинкт збереження життя. 

Людяність на узбіччі

Виняток другий, у контексті здивування ДАІ

Інстинкт (людський) збереження життя, як це не парадоксально, стає причиною смерті на дорогах. Рятуючись від неминучого зіткнення, людина таки потрапляє у неминуче зіткнення зі смертю.

Рухаючись далі маршрутом вихідного дня, ще не заспокоєні випадком з рудим, ми натрапляємо на дві машини на узбіччі. Працюють аварійні вогні, дверцята покинуті відчиненими. Лобове скло першої лежить на протилежному узбіччі, скришене на іній.

Ми з чоловіком оглянули салон, але там нікого не було. Раптом із другої машини до нас гукнули:

-         Що ви там шукаєте?

-         Подумали, чи не знадобиться наша допомога? – пояснили ми з чоловіком „даішникам”, котрі й були пасажирами другої автівки.

-         Уже не знадобиться.

Ми вже було хотіли йти назад, як один із представників ДАІ зауважив:

-         Дивно, але ви єдині, хто спинився, аби поцікавитися, що трапилося і запропонувати допомогу.

-         А як же інакше?

-         Так, як усі – ніхто не спинився.

Кілька хвилин відбувалася філософська розмова про сучасний дефіцит людяності. Це був момент істини, коли учасники дорожнього руху та його контролери дійшли спільної мови.

Так, людина робить фатальні помилки, намагаючись у критичний момент зберегти власне життя. А як класифікувати помилки, коли людина не щадить у подібний момент життя тварини? Кожна істота отримала життя у дар, котрий може забрати лише Даритель. Але ж, заперечите ви, водії почасти не спиняються, наїхавши на іншу людину, травмувавши чи вбивши її. А ми тут про якогось рудого кота... Котом більше, котом менше!

Чи у сумління загальнолюдського, чи у Господніх зведеннях своя система ліку, своя статистика? Там загублені життя усукупнені в одну страшну цифру чи Бог собі розмірковує:”За людське життя покараю, а за котяче... відпущу гріх”? Ми не знаємо того. Але знаємо напевне, що так не має бути. Бо якщо байдужа жорстокість у будь-яких виявах стає закономірністю і буденністю, то людина стоїть на межі духовного виродження, деградації.

Це не перебільшення, не драматизація. Це різні у часі факти, об`єднані у переліку людських діянь.

І не сигналить нам Бог, щоб розбудити наші інстинкти і кращу, ним закладену сутність. Чи, може, й трубить, а ми глухі патологічно? Чи, що найгірше, махнув на нас рукою як на безнадійних – котіться ви до прірви?

Швидка допомога сумління

Виняток третій, з надією на правило

Отож, дном цієї „прірви” по маршруту відпочинку ми їхали далі...

Наступного дня, таки втішені краєвидами і обдаровані спілкуванням з природою, ми поверталися до міста. Наближаючись до осередку людської метушні і стурбованості меркантильними проблемами, мій чоловік раптом виявляє, що не знаходить гаманця з водійськими правами та кредитними картками. Коли і за яких обставин загубив чи забув документи, ми намагалися пригадати, аж поки не вирахували по пам`яті потрібну заправку. Вона була від нас за десятки кілометрів. Дізналися номер телефону. Подзвонили. І те, що трапилося, було святом і дивом.

Голос у слухавці відповів, що знайдений гаманець у надійних руках. Тут-таки нам продиктували номер мобільника нашого рятівника.

Він теж швидко відповів і відразу  зреагував на наше прохання, призначивши побачення на одній із найближчих заправок. Мій чоловік завбачливо приготував гроші, щоб подякувати рятівникові.

У точний час під`їхало авто. Молодий власник його доброзичливо звернувся і жартівливо порекомендував бути обачнішими, віддаючи гаманець і наполягаючи на перевірці вмісту. Я дякувала і протягувала хлопцеві купюру. Він відреагував спокійно, чим мене вкрай спантеличив, і грошей не взяв:

- Допомоги не потребую! А сам допоможу із задоволенням.

Аж незручно стало, що від негативних вражень попереднього дня ми й самі стали менше людьми, бо не змогли в іншому розгледіти таку жадану людяність і уважність. Ми теж мимоволі перейшли межу, на котрій і балансує сьогодні людська мораль. Ми визначили ціну порядності! І були впевнені у своєму благородстві як відповіді на благородство молодого чоловіка.

Образно кажучи, теж перетнули суцільну смугу там, де цього роботи не слід. А вона ж проведена не просто так, вона допомагає жити за правилами, порушуючи які ми втрачаємо совість, що лякає не менш, ніж втрата життя.

Будьмо взаємно уважними на дорогах життя, щадімо один одного, даваймо один одному шанс лишитися живими і людяними. Можливо, тоді ми прозріємо, наш зір загостриться аж до того, що почнемо бачити, відчувати біль братів не лише людських, а й наших менших, почнемо усвідомлювати, що цей природний простір нам всім даний спільно. І не скрізь, і не завжди та біла смуга поділу напрямків руху помітна неозброєним оком. Озброймося людяністю. Вона захистить нас усіх.

Ірина Кримська-Лузанчук

Серпень 2009