Де б кому поставити, а затим - і всі крапки над
„і”...
Написано у жанрі сну серед білого дня
25 грудня 2009 року відбулася чергова сесія міської
ради. Засідання пройшло доволі продуктивно, адже розглянуто було 26 питань і
винесено стільки ж рішень.
Декілька пунктів порядку денного опукло вирізнялися на загальному фоні
одностайності стосовно прийняття рішень щодо них. Ці питання потребують окремого
акценту, отож їм і буде приділено увагу в окремих матеріалах під моїм авторством.
Одне ж питання не потрапило навіть до „причепу” „Різне” у порядку денному
сесії (бо, може, правильніше „Грізне”?). Про що ж ідеться?
Про те, що депутати знехтували бажанням членів громади виголосити свої
заяви. Не захотіли слухати Анатолія Бідзюру, котрий прийшов висловитися про
тотальну цензуру місцевих ЗМІ щодо його матеріалів, що є прямим виявом
несвободи слова.
І про те, що депутати відмовили у слові мені, директору філії підприємства
„Львівська жінка”, та навіть не поцікавилися, про що ж я хотіла казати. Мене це
не принизило. І не здивувало. Не вперше ж бо не захотіли слухати.
Не захотіли слухати депутати, то слухатиме (читатиме) місто. І тепер на всю
громаду, а не на найбільш свідомих її представників (у стані довгочасної втрати
свідомості), я перекладаю відповідальність вислухати мене і почути.
Смію ще деякими деталями урізноманітнити свою оповідь.
У ході сесії Анатолій Бідзюра, котрому, повторююсь, слова не дали і обіцяли
вивести „попід білі руки”, кілька разів мовчки виносив посеред сесійної зали
плаката „Красти не можна!” Не міг сказати уголос про цензуру (через ту ж
цензуру), то мусив вдатися до лозунгів. Хтось робив вигляд, що впритул не
бачить Бідзюру з плакатом (а його важко не побачити, Бідзюру тобто, бо ж дядько
він нівроку!) Короткозорість - хвороба, але ж можна окуляри на поміч взяти або
внутрішній зір підключити (його ж бо ніхто не контролює і цензура не дістане!).
Одна із депутаток на „передовій”, тобто за першим столом, спровадила
Бідзюру словами: „Відійдіть. Ви мені заважаєте думати.” Ну, це вже просто фарс!
Я не засміялася вголос хіба що із самоповаги, бо це ж таки сесія,і я таки представник ЗМІ, а не глядач вистави
у жанрі трагікомедії. Тільки й зітхнулося мені скрушно в душі: та хто ж може
заважати думати, якщо людина того хоче? Чи вже й усередині декого з нас сидить
цензор, котрий підмінив роздвоєне сумління, бодай одна його частина часами не
заблукала у вірному (читай свідомому) напрямку?
Ходіння по муках в інтерпретації вільнодумця Бідзюри було сприйнято міським
головою правильно. Мене б здивувало,
якби Віктор Сапожніков захотів вислухати опозиціонера про те, що „не можна красти”, у кого „не можна красти”, якими способами „не можна красти”... Мер
почав висловлюватися на предмет причин того, чому все це відбувається, яка мета
у небажаних гостей.
До небажаних гостей відношу і себе. Бо міський голова був стурбований
кількістю відеокамер. Якщо бути конкретною, то дві камери, до яких звикла
сесійна зала, Сапожнікова не напружували. Напружувала моя: маленька, більш
аматорська ніж професійна. Не напружуйтесь! Це ж не та камера! Що в ній
загрозливого? І що таке, на вашу думку, відбувається, що ви так упевнено, як
ясновидець, запевнили сесійну залу у своєму розумінні ситуації? То варто було б
привселюдно й пояснити свою думку, аби присутні не губилися у здогадках. Хай би всі (за винятком 2-3 сміливців) почули
й підтримали (а таки підтримали б)... А то ви сказали „А” і не сказали „Бе”.
Непослідовно якось.
Я ж людина послідовна і поясню, що робила я на сесії зі своєю камерою.
Натякаю: а що роблять із камерою працівники телебачення на будь-яких заходах
взагалі? Правильно! Знімають! Я ж не з віником чи кувалдою прийшла, не з
монтировкою чи граблями. З камерою, бо я тележурналіст! Логічно? Так. А скільки
камер може бути на одного мера, на одну сесію та депкорпус – ніде квотою не
прописано.
Нарешті – про головне. Що ж я такого сакраментального хотіла повідати у
вузькому колі депутатів? (Не можу втриматися від пояснення значення вузький:
вузький у самому прямому й фізично відчутному сенсі – й не протиснутися!
дзуськи! Навіть сміливці-депутати, які й не проти були послухати мою мову, цю
тісняву поки що не осилили. А вони ж чоловіки, що ж мені, жінці, тоді?..)
А хотіла я розповісти про дивовижні перевтілення, до яких вдаються троє
депутатів, і про те, що перевтілення завдали суттєвої шкоди очолюваному мною
підприємству. Обранці громади, крім цього статусу, мають ще й посадовий та
професійний. Саме вони й надщербили досконалої форми мармуровий постамент
власної неосудності. Три факти яскраво ілюструють вияв некомпетентності,
непрофесіоналізму й правової неграмотності.
Факт перший.
Головний інженер ВУКГ Микола Колбасюк самочинно зняв з опор освітлення по
проспекту Перемоги хомути (кріплення для кабелю), змонтоване працівниками
„Львівської жінки” в першій декаді жовтня цього року. По кількох днях після цього акту „самоствердження”
посадовця я зустріла його на сесії міської ради, де він чемно мені повідав, що
нашому підприємству доведеться заплатити за використання робітників та
автовишки ВУКГ, які були задіяні під час знімання кріплення з опор. От чи
просили ми це робити? Щось таки переплутав головний інженер, таких доручень ми
йому не давали.
Я теж людина чемна. Не стала емоційно реагувати на цю інформацію. Однак
ледь не вигукнула: За крадіжку вашими
руками нашого майна підприємство ще й заплатитиповинне? У понеділок 12 жовтня 2009 року на опорах освітленнявже не було кріплень, і головний інженер
уголос признається, що то з його вказівки кріплення й знято, а я маю платити?
Хіба що за віртуозність та вправність, за унікальне в своїй зухвалості явище?
Але ж цього ж видовища ми не замовляли! Те, що „Львівська жінка” замовляла,
закріплено в договорі між нашим підприємством та ВУКГ щодо використання міських
опор освітлення. Користуватися можна за 1000 грн. на рік.
Однак зараз ВУКГ виставляє претензії, буцім ми маємо сплатити йому 5 тисяч
(по якому договору?) і що в наступному році взагалі збирається відмовити нам в
оренді. Отож, шановна громадо, а саме та частина, яка користується послугами
нашого кабельного телебачення, майте на увазі, що ВУКГ не цікавить, що своїми
заборонами воно може позбавити вас телебачення і що, взагалі-то, ці опори
належать міській громаді, а не особисто ВУКГ. Тому я раджу цій структурі
запитати думку мешканців міста, перш ніж виголошувати подібні ультиматуми.
І не можу втриматися, щоб не запитати: це всім без винятку не можна
користуватися опорами освітлення чи тільки цій триклятущій „Львівській жінці”?
Насамкінець, по першому факту щодо депутата Колбасюка: писати нам заяву до міліції про викрадення кріплень чи зачекати?..
Факт другий. Упродовж 2009 року (до мого призначення)
Житлово-комунальне підприємство №2 виконало для „Львівської жінки” підготовку
конструкцій даху для експлуатації кабельної мережі. Непогано. Одне погано. Чому,
власне, і хочу потурбувати своїм запитанням депутатку й директора ЖКП №2 в
одній особі Варвус К.А.: де намшукати ці конструкції? Акти виконаних
робіт є, калькуляція є, банківські проплати є, а конструкцій нема. Тобто, може,
вони і є, але ж чи то Варвус, чи то колишній директор нашої філії Іщук недбало
поставилися до оформлення документу, який би в повному варіанті послугував би
нам нині дороговказом у даремних пошуках місцезнаходження тих конструкцій
вартістю 3900 грн. І я дуже сподіваюся, що реальні гроші „Львівська жінка”
перерахувала не за віртуальні конструкції. Отож було б незайвим відновити
„невідому величину” у цьому математичному рівнянні й водночас почути вибачення
за свою професійну недбалість.
Факт третій, найсвіжіший. Прокурор міста, радник
юстиції Сліпчук О. (і за дивним збігом – теж депутат) щойно надіслав мені
припис про усунення порушення мною Закону „Про систему оподаткування”.
По-перше, протест внесено мені, особі, яка не уповноважена усувати будь-які
податкові правопорушення, бо я ж керую філією, котра підпорядковується
юридичній особі ПП РО „Львівська жінка”. По-друге, не дотримано вимог щодо
процедури внесення протесту (детально можу пояснити, про що йдеться, всім, кого
це цікавить на аматорському рівні, бо професіонали відразу побачать процедурні
вади). По-третє, прокурор чомусь переплутав себе з податківцем, бо жоден чинний
Закон не уповноважує органи прокуратури здійснювати перевірку щодо своєчасності
та повноти сплати податку ПДВ, про який іде мова у приписові.
Я дуже переймаюсь у такому
разі професійною репутацією прокуратури...
Отож, панове, підіб”ємо підсумки і припинимо створювати для громадської
думки монстра, яким дуже хтось хоче виставити „Львівську жінку”. Я навмисне три
факти про трьох депутатів тенденційно привела до одного знаменника. На жодного
з депутатів я зла не тримаю. Більше того, я переконана, що то все прикра
випадковість і збіг обставин, бо кому ж то треба шукати проблем на свою голову
через якусь там „Львівську жінку”. Можливо, хтось трьом депутатам жартома
порадив так неграмотно поводитися у правовому полі, а вони сприйняли серйозно?
Можливо, це - „польові” навчання
посадовцівз метою виховання пильності у
громади та у підприємців, котрі працюють у зоні пріоритетного розвитку? А
можливо, це всім нам приснилося і ніхто не робить „наїздів” на „Львівську
жінку”? І можливо, добре, що на сесії мені не дали слова, бо хто ж розповідає
привселюдно про свої сновидіння (ще, чого доброго, забобонною мене
вважатимуть)?
Сон... все - сон! Усі сплять. Сплять депутати. Спить громада. Сплять
гідність і сумління.
Але хтось же має і не спати? Хтось же має пильнувати, щоб, борони Боже, не
прокинувся бодай один і не жахнувся від прозріння: КРАСТИ НЕ МОЖНА!!! А те, що
там ходить один „лунатик” з плакатом, не лякає того, хто не спить: носить собі
сновида три слова – хай носить – все одно всі сплять і не бачать.
P.S. З трьох разів
відгадайте, а хто ж то не спить, „охороняючи” наш сон? Я знаю, але Вам не
скажу. Бо ви ще не готові признатися собі в цьому. Однак ви вже готові
правильно поставити розділові знаки у заголовку вгорі: КРАСТИ НЕ МОЖНА ДУМАТИ!
Бажаю грамотної пунктуації і здорового глузду у новому році, який таки
настане для всі нас із виборами Президента і міського голови.
Написала Ірина Кримська-Лузанчук
А може, і не Ірина Кримська-Лузанчук26 грудня 2009 року
Чому ж коментарі до статей цієї бандюги Лузанчук-"Кримської" житомирської полішуцької хуторянки не пишуться. Правди боїться. Боїться людської думки, падлюка, блокує. Щей віруси у мережу кидає. Бо вона організувала замах. Тільки вона знала де він і що робить. І що поїхав до коханки. Як це йому так закортіло покататися самому по місту. Це гіпноз, яким досконало володіє та блядюга. А нападом відімстила за зради і примусила І.Желізка переписати на себе і дітей чоловіка-алкоголіка майно І.Желізка. І влаштувала концерт. Лицемірка і падлюка.
Беззаконня у Нововолинську продовжуєтья. Міліція спить. Містом керує феодал. Всім добре. Всі бояться... Хай Господь Вас береже від всілякої напасті і нещасть.
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]